January 24th, 2014

face

Герой

Originally posted by reznichenko_d at Герой

Минулої неділі я ридма ридав на похороні людини, з якою не був знайомий, про яку за день до того взагалі не чув, і навіть поховавши, так і не побачив її обличчя - в труні половину голови їй замінив скручений рушник і чорна в'язана шапка.

Людину звали Микола Басюк, йому було 63 роки. У п'ятницю, 18 січня 2014 року, зранку, він зайшов в кабінет свого начальника і впритул розстріляв того з обрізу мисливської рушниці, а також поранив у плече головного бухгалтера, яка встигла втекти. Після чого забарикадувався в кабінеті, просидів один на один з трупом ворога чотири години, і застрелився сам.

Через день його назавжди проводжали родичі, численні друзі, сусіди та колеги (колишні й нинішні - ті, що не побоялися можливих дисциплінарних висновників за такий демарш). Мені було соромно перед цим натовпом - вони плакали за близькою людиною, а я приїхав, бо почув поки що тихий, але чіткий, однозначний поштовх історії. Для них все скінчилося, а для мене біографія Миколи Басюка почалася тільки зараз, по смерті. Я приїхав віддати шану людині, яку ні краплини не жалів, бо героїв нема сенсу жаліти.

Collapse )